«Право Росії на Крим є нічим іншим, як правом грабіжника на награбоване», – заявляє Пшемислав Журавський (Ґраєвський).

14 квітня «Gazeta Wyborcza» опублікувала 40-хвилинне інтерв’ю зі Збіґнєвом Бжезінським. Більша частина цієї розмови присвячена міжнародній політиці Дональд Трампа, а також переполоху в новій адміністрації президента США. В інтерв’ю є також коментарі на тему загарбаного в України Криму та крайнє негативна, хоча висловлена тільки за допомогою епітетів, оцінка нинішнього польського уряду та його закордонної політики. Пшемислав Журавський (Ґраєвський) на шпальтах «Gazeta Polska Codziennie» пише про «п’ять помилок Збіґнєва Бжезінського».

Помилка перша – Крим
Професор Бжезінський є не тільки експертом із міжнародних відносин, але, передусім, політиком, крім того дуже досвідченим, аби не розуміти, що його слова мають не тільки суто наукове значення. Його міркування на тему історії Криму, «подарованого» Україні Росією у 1954 р. і «такого, що ніколи не входив до складу України», викликають здивування. Вони посилюють тезу, що майбутнє півострова потрібно вирішити шляхом досягнення компромісу, виключаючи його повернення у склад України, або ж просто визнання приналежності Криму до Росії у зв’язку з інтересами росіян, українців і татар. Бжезінський не є представником адміністрації США. Як колишній радник президента Картера – демократа, який символізує найбільшу безпорадність міжнародної політики США після поразки у В’єтнамі, його не можна нині вважати навіть напівофіційним голосом адміністрації у Вашингтоні.

Історія Криму була складною. Захоплений Росією півострів у 1783 р. до Першої світової війни залишався у її складі, піддаючись глибокій русифікації. Корінні жителі – кримські татари – залишалися настільки нескореними, що 25 листопада 1917 р. вони проголосили незалежність Кримської народної республіки. Більшовики придушили її збройною силою, а їх, своєю чергою, у квітні 1918 р. побороли українці, здобувши ненадовго контроль над півостровом.

А тому Бжезінський помиляється, Крим належав Українській народній республіці, у якої відібрали його німці, повернувши Кримську народну республіку. На її чолі став польський татарин, генерал Мацєй Сулейман Сулькєвич. Коли Німеччина зазнала поразки і півострів захопили росіяни Денікіна, кримські татари звернулися до Ліги Націй про передачу Криму Польщі, яка мала мандат Ліги Націй. Однак півострів захопили «білі», а у листопаді 1920 р. більшовики змусили втікати з рідної землі приблизно 170 тис. людей, ще 60–70 тис. осіб вони вбили. Так Крим увійшов до складу радянської Росії, а потім СРСР.

18 травня 1944 р. совєти, використовуючи американські вантажівки, надані їм у рамках системи ленд-ліз (land and lease), вчинили геноцидну депортацію кримських татар у віддалені райони СРСР. Так Крим став етнічно російським. Передача його у 1954 р. Хрущовом зі складу РРФСР до складу УРСР була, у рамках тоталітарного СРСР, суто пропагандистським вчинком.

А тому право Росії на Крим є нічим іншим як правом грабіжника на награбоване. У 1991 р. більшість жителів півострова підтримали на референдумі незалежність України. Крим (росіяни в Криму) одержав у її рамках широку автономію, а кримські татари можливість повернутися із заслання, що раніше блокувала Москва. Це був компроміс, порушений російською агресією у 2014 р. Тому досить із науковими міркуваннями.

Політичні висновки значно жорсткіші. Те, що пропонує Бжезінський, це нагорода для загарбників за вчинення агресії. Визнання російського принципу «те, що моє, то моє, а про те, що твоє, будемо вести перемовини», може призвести тільки до наступних вторгень та анексій. Саме США у 1994 р. у рамках Будапештського меморандуму гарантували спільно з Великобританією та Росією територіальну цілісність України в обмін на відмову Києва від ядерної зброї. Нагородження Кремля за агресію готовністю вести перемовини про те, скільки із награбованого Росія може собі зберегти, є помилкою, тим, чим, цитуючи Бжезінського, котрий пізніше в інтерв’ю висловлюється на тему польського уряду, – «дурістю, глузуванням та компрометацією», але цього разу адресатом цих ідей є їхній автор. Непорушність кордонів в Європі для Польщі – це фундаментальна цінність.

Історичне право Росії на чужі землі є сумнівними. Згадуючи про це, Бжезінський змушує нагадати, що кожен, хто хоче почати історичні дебати на тему російських кордонів, повинен буде відповісти на питання про те, кому належали Виборг, Карельський перешийок, Південно-Східна Карелія, Петсамо та Рибацький півострів, захоплені СРСР у Фінляндії, Петсері (Печори) і Яаанлінн, загарбані у Естонії, Абрене, вкрадене у Латвії, хто має більші права на Калінінград і чи Смоленськ не має належати Білорусі – спадкоємниці Великого князівства Литовського. Це небезпечні міркування, а від відомого експерта вони звучать компрометуюче.

Помилка друга – «пишатися Туском»
Польський публіцист критикує також слова Бжезінського про те, що поляки повинні «пишатися» екс-прем’єром та чинним головою Європейської ради Дональдом Туском. Натомість те, що Варшава не підтримала його кандидатуру на високу посаду в Європейському Союзі, за словами Бжезінського, було «ганебно». Журавський вель Ґраєвський не погоджується із цим твердженням, звертаючи увагу на те, що США не були б задоволені, якби «Ліга Націй» у 1926 р. вибрала своїм лідером американцям без згоди Вашингтона.

Помилка третя – поряд з беззахисною Європою проти Сполучених Штатів Трампа
На думку публіциста, заяви  Бжезінського самі собі суперечать. По-перше, він справедливо підкреслює, що «Європа не є великою військовою силою», після чого робить висновок, «якщо щось більш негативне почнеться в Україні, Білорусі, а потім станеться перше зіткнення на кордоні з Литвою і навіть Польщею, то тоді отримаємо відповідь про те, чим є Європа для Польщі, і Польща у цьому сама собі підрізає ноги власною поведінкою», тобто так званим спротивом проти вибору Туска. Можна зрозуміти антипатію до Трампа, що виходить із інтелектуальних куліс демократів, до яких належить Бжезінський. Однак Європейська рада, аби схвалити кандидатуру Туска, який зарахував США до загроз для Європи, коли єдиним справжнім гарантом військової безпеки нашої частини світу є збройна сила США, є, щонайменше, нерозсудливою.

Помилка четверта – ігнорування саміту східного флангу НАТО у Бухаресті
Польща, незважаючи на те, що сказав Бжезінський, стала лідером «тієї частини Європи, яка страждає через стратегічну загрозу зі східного боку». Так сталося у листопаді 2015 р. у Бухаресті, спільно з Румунією, утворюючи так звану бухарестську «дев’ятку» (Польща, Румунія, Болгарія, Чехія, Словаччина, Угорщина та країни Балтії), програма посилення східного флангу НАТО якої була прийнята під час саміту Північноатлантичного альянсу у Варшаві в липні 2016 р. і нині виконується.

Помилка п’ята – дезінформація
Вершті, Пшемислав Журавський вель Ґраєвський завершує перераховувати помилки, які, на його думку, допустив в інтерв’ю Бжезінський, нагадуванням про «погану поінформованість» та «дезінформацію» американського експерта у справі причин Смоленської катастрофи.

Джерело: Polskie Radio dla Zagranicy