Бабин Яр під Києвом залишається одним із найстрашніших символів Голокосту. Впродовж неповних двох днів – 29 і 30 вересня 1941 р. – німецькі розстрільні команди вбили там понад 33 тис. осіб. Євреїв розстрілювали без перерви протягом 36 годин.

Сьогодні в Києві вшановують пам’ять убитих президент України Петро Порошенко та запрошені гості з усього світу, зокрема глава Європейської ради Дональд Туск і керівник Світового єврейського конгресу Рональд Лаудер. (…) Серед інших заходів заплановано також підписання акту заснування нового місця пам’яті, присвяченого жертвам німецького злочину 75 років тому.

Злочин у Бабиному Яру – одна із перших спроб знищення євреїв, мешканців великого міста. Після початку німецько-радянської війни 22 червня 1941 р. Вермахт та операційні групи, які йшли слідом за ним, так звані Einsatzgruppen, провадили систематичні вбивства єврейського населення. За реалізацію знищення не тільки чоловіків, а й жінок та дітей відповідав сам рейхсфюрер СС Гайнріх Гіммлер, згідно з розпорядженням Адольфа Гітлера від 17 липня 1941 р. про «пацифікацію» окупованих територій.

«Вбивство жінок та дітей було психологічним бар’єром і керівник СС був рішуче налаштований його зламати. В той час, коли Einsatzgruppen ще переважно вбивали тільки чоловіків, Гіммлер уже висилав частини своїх бойових формувань СС (Waffen-SS) для знищення цілих громад, зокрема жінок і дітей», – підкреслив професор Тімоті Снайдер із Єльського університету, знавець історії Центральної та Східної Європи. Як він зазначив, це власне Гіммлер на окупованих землях СРСР взяв під керівництво вбивства й організував бюрократичний механізм репресій.

До Києва німецькі війська, зокрема група армій «Південь», дійшли 19 вересня 1941 р. П’ятьма днями пізніше – 24 вересня – у зайнятих окупаційною адміністрацією будинках відбулася серія вибухів, найправдоподібніше скоєних співпрацівниками НКВД, які залишилися в Києві. У таких ситуаціях влада ІІІ Рейху чинила відповідно до своєї ідеології: навіть якщо за щось відповідали совіти, провину потрібно покласти на євреїв. 26 вересня прийняли рішення: усі євреї, які залишилися в Києві (багато-хто втік на схід), повинні загинути.

«Ключем для успіху всієї операції була дезінформація. Пропагандистський осередок Вермахту видрукував великі оголошення, в яких наказувалося київським євреям зібратися – під загрозою смерті – на розі однієї з вулиць західної частини міста. Використали брехня, яка потім стала навичкою в масових розстрілах, – метою нібито було переселення. У зв’язку з цим євреї повинні були мати при собі документи, гроші та коштовності», – пише професор Снайдер у статті «Скривавлені землі».

У день екзекуції – 29 вересня 1941 р. – більшість євреїв, які залишилися в Києві, тобто понад 30 тис. осіб, зібралися у визначеному німцями місці. Багато з них були переконані, що нічого поганого статися не може, адже це був переддень Йом-Кіпуру (Судний день в іудаїзмі – ред.) – одного з найважливіших єврейських свят. Однак нацистські службовці повели їх в околиці глибокого узвозу, названого Бабиним Яром, який тоді розташовувався неподалік міста (зараз ця місцевість знаходиться уже в межах міста).

Те, що відбулося в наступні години, історики знають завдяки опису подій молодою єврейкою, Діною Пронічевою, якій дивом вдалося відкопатися з ями смерті (Пронічева – один із небагатьох свідків злочину; всього дослідники знають близько 30 осіб, які вижили після вбивств у Бабиному Яру). «Коли люди віддали коштовності та документи, їх змусили роздягнутися догола. Потім їх гнали групами по десять чоловік, підганяючи погрозами або пострілами в повітря, на край узвозу з назвою Бабин Яр. Багатьох били. Пронічева пам’ятає, що люди йшли на розстріл вже закривавлені», – наводить слова свідка професор Снайдер.

«Потім їх примушували лягати животом на тіла, які вже лежали в ямі, і чекати на постріли, які завдавалися згори і ззаду. Далі підходила наступна група. Євреї приходили та гинули впродовж 36 годин. (…) Деякі помирали, думаючи про інших, а не про себе: матір вродливої п’ятнадцятилітньої Сари благала застрелити її разом із дочкою. Навіть під сам кінець вона думала про Сару й переживала за неї: якщо побачить, як гине дочка, то не побачить, як її ґвалтують. Гола матір годувала груддю немовля, знаючи, що це вже останні хвилини життя. Коли дитину живцем вкинули в яр, вона скочила за ним, знаходячи там смерть», – написав професор Снайдер.

Згідно з німецькими рапортами, тоді, впродовж неповних двох днів, розстріляли 33 771 особу. Наступні екзекуції тривали до 11 жовтня. За цей період вбили ще близько 17 тис. євреїв.

Німці хотіли вбити й Пронічеву. Їй вдалося вижити завдяки тому, що вона спочатку назвалася росіянкою. Коли все-таки її вирішили вбити, вона після перших пострілів кинулася в яр і вдала з себе мертву. Лежала нерухомо, коли один із катів ходив по трупах. Коли її присипали землею, жінці вдалося зробити невеликий отвір, через який вона дихала. Коли ж вибралася з ями смерті, мусила ховатися в Києві, в якому весь період німецької окупації виловлювали уцілілих євреїв.

На місці страти в Бабиному Яру німці створили концентраційний табір, у якому ув’язнили й українців, і поляків, і росіян, і ромів. В’язнів табору змушували відкопувати вбитих восени 1941 р. євреїв і, щоб приховати сліди злочину, спалювати їхні останки на вогнищах. До 1943 р., коли до Києва увійшла Червона армія, в цьому таборі вбили 30 тис. осіб. Відповідно до даних різних джерел, загальна кількість розстріляних у Бабиному Яру в 1941–1943 рр. коливається в межах 100–150 тис. осіб.

Джерело: dzieje.pl