У таборах Аушвіц і Біркенау перебували приблизно 9 тис. в’язнів, зокрема близько 500 дітей. Есесівці перед звільненням табору вбили близько 700 з них.
Німці розпочали підготовку ліквідації Аушвіцу в серпні 1944 р. Вони систематично евакуювали в’язнів вглиб Рейху. До середини січня 1945 р. було депортовано приблизно 65 тис. осіб, в тому числі майже всіх ув’язнених поляків, росіян та чехів. Незважаючи на наближення радянських військ, німці продовжували знищувати євреїв. Востаннє газову камеру вони використовували в листопаді 1944 р.
Наприкінці 1944 р. німці спалили документи та знищили докази злочинів: засипали ями з людськими тілами, до фундаментів розібрали крематорій № 4 та підготували до знищення вибухівкою три інші крематорії, які були ліквідовані вже перед самим звільненням табору.
17 січня 1945 р. в концтаборі Аушвіц відбулося останнє шикування в’язнів. На ньому ще були 67 012 ув’язнених жінок та чоловіків.
Колишні в’язні згадували, що в ті дні скрізь горіли стоси документів. Німці знищували все, що могло б свідчити про правду.
26 січня більша частина німців покинула табір. В’язні, не звертаючи уваги на стрілянину останніх вартових, почали шукали їжу та одяг. Багато з них тоді загинули. Ув’язнені помирали того дня і від переїдання.
Історик Анджей Стшелецький розповідає, що наказ про взяття табору Аушвіц отримала 60-та армія 1-го Українського фронту, яка просувалася лівим берегом Вісли від Кракова до Верхньої Сілезії.
26 січня червоноармійці переправилися через Віслу. Опівдні вони дійшли до середмістя Освенціма, а незабаром – до таборів Аушвіц I та Аушвіц II-Біркенау.
