Польське видання пише, що наслідки війни в Нагірному Карабаху – це хоча й не перемога Росії, але великий успіх закордонної політики Москви за останні роки в регіоні.

Конфлікт за Нагірний Карабах між Азербайджаном та Вірменією – це не просто маргінальний конфлікт на Кавказі. Через участь регіональних держав, діаспор та міжнародних організацій наслідки нещодавно закінченої війни суттєво вплинуть на співвідношення сил на кордоні між Європою та Азією, читаємо на шпальтах Dziennik Gazeta Prawna.

Автори статті пишуть, що, крім Азербайджану, країною, ситуація якої поліпшилася після листопадової угоди (про припинення вогню, – ред.), є Росія. Публіцисти вважають, що дещо перебільшеною виглядає аналітика про її перемогу, але введення російських військ до Нагірного Карабаху – це один із найбільших успіхів російської зовнішньої політики в регіоні за останні роки. А кожен, хто стежить за політичною динамікою пострадянських країн, знає, що означає присутність російських корпусів миру.

Як зауважують публіцисти, в Азербайджані переважає переконання, що ситуація країни є незрівнянно кращою за українську чи грузинську через більш багатовекторну зовнішню політику. Всупереч очікуванням Баку, неоімперська політика Росії може, однак, мати наслідки, відмінні від тих, які передбачав режим у Баку.

Довготривалі наслідки збільшеної присутності Росії важко передбачити. Кремлю вдалося упокорити прем’єра Вірменії Пашиняна і «охолодити» прозахідні та антиросійські настрої у Вірменії. Путін довів вірменам, що їхнє незалежне існування залежить від волі Москви. Проте важко припустити, що Росія буде намагатися ще більше збільшити свою присутність на Південному Кавказі, застосовуючи агресивні заходи.

Публіцисти вважають, що це може призвести до зростання антиросійських настроїв у локальних громадах, як це було в Україні. Внутрішні наслідки участі на Донбасі та в Криму видаються важливим уроком покори для росіян, передусім у зв’язку з економічними наслідками санкцій. Автори переконані, що Кавказ є дуже важливим для Заходу, а тому малоймовірним є використання Росією великих військових засобів для підпорядкування регіону.

Читаємо теж про результати війни в Нагірному Карабаху для Туреччини та Ірану, а також про абсолютну поразку Заходу та його ідей на Південному Кавказі. Відсутність рішучої реакції показала, що війна – це перемога трьох жорстких диктаторів, влада яких скоріш за все ще більше у її результаті зміцниться. Кожний із них – це проблема для Європи, а відхилення від демократичних правил у внутрішній політиці з різних причин часто поблажливо трактуються на Заході. В очах прозахідних грузин або вірмен – це застосування подвійних стандартів та розбіжність між заявами та аксіологією і правилами жорсткої політичної гри. Вчергове виявляється, що жорстка політика на Кавказі важливіша за ідеали.

Автори наголошують, що від результатів війни втратять як США, так і ЄС. Для американців угода Росії і Туреччини означає зменшення впливів на Кавказі. Для європейців – втрата однієї, а можливо навіть двох (Грузія) демократичних республік із проєвропейськими прагненнями. Публіцисти приписують теж поразку НАТО, позаяк його член брав активну участь у конфлікті. Відсутність реакції Альянсу підтверджує слабкість внутрішніх структур, чіткого лідерства та програми.