Близько 50 км на день долає велосипедом вулицями Лодзі чемпіон Олімпійських ігор у Лондоні, фехтувальник на шпагах Рубен Лімардо Гаскон, щоби доставити замовлену клієнтом їжу.

Венесуельця змусила до цього важка ситуація, спричинена COVID-19, але вона не позбавила його мрій про чергове золото в Токіо.

Лімардо завоював найвищу сходинку олімпійського п’єдесталу у 2012 р. Золото, яке він виборов у змаганнях шпажистів, було одним із найбільших успіхів в історії венесуельського спорту. Двічі він ставав віцечемпіоном світу. До найважливіших змагань спортсмен готувався в Польщі. Сюди він потрапив іще підлітком у 2003 р. за наполяганням свого дядька і тренера Руперто Гаскона. Він захищав, зокрема, кольори «Piast» Глівіце, а місцем проживання обрав Лодзь, де разом із родичем два роки тому заснував спортивний клуб «Шпага».

«До початку пандемії все йшло добре. В мене була гарантована стипендія від спонсора, ми керували школою, що давало мені фінансовий комфорт і дозволяло спокійно готуватися до виступу в Токіо. Але ігри перенесли, а через кризу, викликану епідемією COVID-19, мій спонсор лише з нового року поновить виплату стипендії. На національну стипендію не можу розраховувати, адже через економічну кризу та гіперінфляцію у Венесуелі вона зараз становить всього кільканадцять доларів», – пояснив в інтерв’ю 36-річний шпажист.

Через пандемію школа була змушена призупинити навчання молодих фехтувальників. Крім того, Лімардо витратився нещодавно на переліт із Венесуели до Польщі своєї найближчої родини, яка збільшилася на початку року і через призупинені польоти не бачилася з ним 10 місяців.

«Ситуація стала поганою, але я не належу до тих, хто легко здається. Коли я побачив стан рахунку, то знав, що повинен знайти додаткове джерело доходів і якусь роботу, щоб заробити на життя й утримання дружини і дітей», – сказав Рубен.

Ось так олімпійський чемпіон став одним із велокур’єрів однієї із мереж, яка займається доставкою їжі жителям Лодзі. Лімардо переконує, що ця робота не є ганьбою і – у випадку професійного спортсмена – має багато переваг.

«Може, я міг би знайти інше заняття, але в цій роботі я маю гнучкий графік, завдяки чому можу її поєднувати з тренуваннями, які маю до полудня. Після короткого відпочинку по чотирьох годинах тренувань, близько 15.00 я беру перше замовлення, сідаю на велосипед і доставляю їжу лодзянам. Зазвичай я працюю по п’ять годин на день і за цей час долаю близько 50 км. Це непогане тренування. Я сильний, здоровий, тренований, тож я дійсно не нарікаю», – говорить спортсмен.

Він додав, що спочатку жителі Лодзі не знали, що їжу їм привіз олімпійський чемпіон, який у своїй Батьківщині має статус зірки. Однак в останні дні, коли цей факт стає все більш відомим, багато замовників у додатку вибирають для доставки гарячих страв саме Рубена.

Двократно обраний у Венесуелі спортсменом року Лімардо попереджає своїх суперників, що не варто ним легковажити в Токіо через такі підробітки.

«Часом буває нелегко, але я весь час тренуюся з однаковою силою та мотивацією, бо я не відмовився від своїх мрій. Після не дуже вдалих для мене ігор у Ріо (вибув у 1/16 фіналу) моя мета в Токіо – золота медаль. Я хочу увійти в історію як перший спортсмен, який виборов у шпазі два титули олімпійського чемпіона», – каже венесуелець.

***

Широка теж палітра коментарів, які викликала ця стаття серед польських читачів – від політичного аналізу до ущипливих зауважень на адресу вітчизняних спортсменів. Ось деякі з них:

«Чесна робота не ганьбить. Це не те саме, коли польська псевдоакторка Янда простягає лапи за не своїми грошима. Бачите, вона не може змінити професію. А перед цим чоловіком я знімаю капелюх!»

«Такі стипендії повинні мати наші футболісти. Це було би для них корисно».

«Щоби ти, людино, здобув своє золото! Бажаю тобі цього від усього серця!»

Джерело: niezalezna.pl