7 листопада 1939 р. президентським декретом генерала Владислава Сікорського призначили головнокомандувачем Польських збройних сил. Максимально сильна польська армія, зокрема і підпільна в окупованій Батьківщині, була для Сікорського найважливішим політичним інструментом.

Владислав Сікорський народився 20 травня 1881 р. у Тушув-Народови біля м. Мєлєц у тодішній Австро-Угорській імперії.

Належав до заснованого у 1908 р. Союзу активної боротьби, входив до складу його Головної ради. Був теж одним із головних організаторі Стрілецького союзу на території Східної Галичини.

Після початку Першої світової війни був призначений Юзефом Пілсудським військовим комісаром Галичини, представлячи неіснуючий в дійсності національний уряд. Після створення Головного національного комітету 17 серпня 1914 р. Сікорський виконував в ньому обов’язки очільника військового департаменту західної секції.

У середині 1915 р., після того, як Польське королівство зайняли центральні держави, рішуча позиція Сікорського щодо подальшого розвитку Польських легіонів стало однією із причин його конфлікту з Пілсудським, який вважав, що збільшувати чисельність Легіонів треба тільки залежно від чіткої позиції Німеччини та Австрії з польського питання.

В лютому 1918 р. Сікорського австрійська влада інтернувала до табору військовополонених в Дульфальва (тепер село Дулово Тячівського р-ну Закарпатської обл. – прим. перекл.). У квітні 1918 р. звільнений, виїхав до Львова, де від жовтня за уповноваженням Регентської ради організував у Малопольщі частини Війська Польського.

30 жовтня 1918 р. Регентська рада призначила його командиром штабу ВП Галичини і Сілезії. Як тільки Сікорський добрався до Перемишля, вибухнув польсько-український збройний конфлікт.
Уникнувши полону, він очолив оборону західної частини міста, а потім направився до Кракова з метою організації допомоги для Львова і Перемишля.

Від січня 1919 р. командував незалежною оперативною групою у боях з українцями на території Східної Малопольщі.

Під час радянського наступу, що розпочався у липні 1920 р., брав участь у боях за утримання Бреста. 11 серпня 1920 р. став командиром 5 армії. Перебуваючи на її чолі, провів контрудар в напрямку Насельська і Цеханува, відтягуючи на себе від 15 серпня сили 15-ї і 3-ї Червоної армії.

Його дії суттєвим чином допомогли отримати перемогу, яку приніс польський наступ під Вепшем. 27 серпня 1920 р. очолив 3-ю армію, яка з успіхом вела бойові дії на Волині та Поліссі, зайнявши зокрема Пінськ. Брав участь теж у останньому етапі боїв на білорусько-литовському фронті.

16 грудня 1922 р., після вбивства президента Габріеля Нарутовича, виконував обов’язки прем’єр міністра і міністра внутрішніх справ до 26 травня 1923 р. Маршалок Юзеф Пілсудський у характеристиці генерала Сікорського, написаній у грудні 1922 р., охарактеризував його наступним чином: «Розумний, кмітливий. Характер легкий разом із великими амбіціями. Надзвичайно легкий у спілкуванні з людьми, якими вміло і цілеспрямовано користується. Дуже хороший організатор, вміє швидко розподілити обов’язки, легко при цьому визначаючи здібності людей, якщо погляд не затуманить така чи інша особиста користь, до чого він дуже і дуже схильний. Вміє і любить давати накази і при своїй спритності легко дає собі раду майже в кожній ситуації. (...) Не вистачає йому більшої військової освіченості, адже у цьому аспекті він задовольняється мілким, поверхневим підходом до справи. Проте має добре оперативне відчуття і при схильності до ризику придатний до командування на найвищому рівні. (...) Командувати армією буде легко. Як людина, яка добре знає відносини і державні сили, може бути теж начальником штабу при головнокомандувачі і повністю брати на себе операції, а також може бути міністром військових справ під час війни».

Від листопада 1923 р. до лютого 1924 р. Сікорський був генеральним інспектором піхоти, після листопада 1924 р. – міністром військових справ в уряді Владислава Грабського. Під час травневого путчу в 1926 р. зберігав нейтралітет. Звільнений з посади 19 березня 1928 р., був переведений у розпорядження міністра військових справ.

До вересня 1939 р. залишався без службового призначення. У польській кампанії 1939 р., попри старання, не отримав бойового призначення. 18 вересня перетнув польсько-румунський кордон, а 24 вересня прибув до Парижа. 28 вересня був призначений командувачем польських збройних сил, які мали створюватися у Франції. Через два дні президент Владислав Рачкевич призначив його головою Ради міністрів та міністром військових справ.

7 листопада 1939 р. президентським декретом генерал Владислав Сікорський був призначений головнокомандувачем Польських збройних сил.

Після поразки Франції у червні 1940 р. евакуювався разом із президентом і урядом до Великобританії, де знову розпочав організацію Війська Польського. 24 грудня 1940 р. отримав звання генерала.

В липні 1941 р., після початку німецько-радянської війни, підписав договір про військову співпрацю із Радянським Союзом, за яким дозволялася організувати на території СРСР польську армію. Цей договір спричинив серйозну кризу всередині польського уряду, головною причиною якої була неясність питання проходження східного польського кордону. 26 вересня 1942 р. подав у відставку з посади міністра військових справ.

Генерал Сікорський загинув 4 липня 1943 р. в авіакатастрофі біля Гібралтару, обставини якої і донині залишаються невиясненими. Після урочистого похорону в Лондоні був похований на кладовищі польських льотчиків у Ньюарку біля Ноттінгема.

17 вересня 1993 р. його останки були перепоховані в каплиці св. Леонарда у підземеллях кафедрального собору на Вавелі у Кракові.

Джерело: tvp.info