77 років тому Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло рішення про розстріл польських військовополонених, які перебували в радянських таборах у Козельську, Старобільську та Осташкові, та ув’язнених росіянами поляків. У результаті цього рішення знищили близько 22 тис. польських громадян.

Рішення було прийнято на найвищому щаблі радянських партійних і державних органів. Підставою для нього став строго секретний лист, який у березні 1940 р. відправив Йосипу Сталіну народний комісар внутрішніх справ і голова НКВС Лаврентій Берія.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Британці знімуть свій фільм про Катинь. Із міжнародною командою акторів
Інститут національної пам’яті й Музей польського війська підписали договір про співпрацю
Видано неопубліковані раніше свідчення про Катинський злочин

«У таборах для військовополонених НКВС і у в’язницях західних областей України і Білорусі зараз перебуває велика кількість колишніх офіцерів польської армії, колишніх працівників польської поліції і розвідувальних органів, членів націоналістичних організацій, контрреволюціонерів, членів контрреволюційних повстанських організацій, біженців та ін. Усі вони є запеклими ворогами радянської влади, сповненими ненависті до радянського ладу», – переконує голова НКВС.

Аргументи злочинця
«Перебуваючи в полоні, офіцери й поліцейські намагаються продовжувати контрреволюційну діяльність, ведуть антирадянську агітацію. Всі вони чекають виходу на волю, щоб мати можливість активно включитися в боротьбу проти радянської влади. Органи НКВС у західних областях України і Білорусі зафіксували ряд контрреволюційних повстанських організацій. У всіх цих угрупуваннях керівну роль відігравали колишні офіцери польської армії, поліцейські та жандарми», – аргументував Берія.

Згідно з даними, які містилися в листі Берії до Сталіна, в таборах для військовополонених перебували (не враховуючи рядових і унтер-офіцерів) «14 736 колишніх офіцерів, чиновників, поміщиків, поліцейських, жандармів, представників пенітенціарної служби, поселенців і розвідників – за національністю понад 97 % поляки».

Керівник НКВС повідомляв, що серед них знаходяться 295 генералів, полковників і підполковників, 2 080 майорів і капітанів, 6 049 лейтенантів, підпоручиків і прапорщиків, 1 030 офіцерів і унтер-офіцерів поліції, прикордонної охорони і жандармерії, 5 138 рядових поліції, жандармерії, тюремної служби та агентів розвідки і 144 чиновників, поміщиків, священиків і поселенців. Він також вказав, що «у в’язницях західних областей України і Білорусі затриманих всього 18 632 осіб (із них – 10 685 поляків)».

Зокрема, «1 207 колишніх офіцерів, 5141 колишній поліцейський, агент розвідки і жандармерії, 347 шпигунів і диверсантів, 465 колишніх поміщиків, промисловців і чиновників, 5 345 членів різних контрреволюційних і повстанських організацій, 6 127 біженців».

«Запеклі вороги»
Берія вважав, що всі польські військовополонені, які перебували в таборах, і в’язні тюрем є «запеклими ворогами радянської влади, які не змінять своєї політичної позиції», саме тому він подав клопотання про розгляд їхніх справ у спеціальному режимі «із застосуванням найвищої міри покарання – розстрілу». Він додав, що справу потрібно розглянути без виклику арештованих і без пред’явлення обвинувачення, рішення про закінчення слідства й обвинувального висновку.

Формально вироки повинні були видаватися через Особливу колегію НКВС, тобто так звану «трійку» в складі Івана Баштакова, Богдана Кобулова і Всеволода Меркулова.

Ліквідація таборів
3 квітня 1940 р. НКВД почав ліквідацію табору в Козельську, а двома днями пізніше – таборів у Старобільську та Осташкові. З Козельська 4 404 полонених привезли до Катині та вбили пострілами в потилицю.

3 896 полонених зі Старобільська вбили в приміщеннях НКВС у Харкові, а їхні тіла поховали на околиці міста в П’ятихатках. 6 287 полонених з Осташкова розстріляли в будівлі НКВС в Калініні (нині Тверь) і поховали в селі Мідне. Загалом було вбито 14 587 осіб.

За рішенням НКВС вбили також близько 7 300 поляків, що перебували в різних в’язницях на території Радянського Союзу. В Україні розстріляли 3 435 осіб (їх могили, ймовірно, знаходяться в Биківні під Києвом), а в Білорусі – близько 3,8 тис. (вони поховані, ймовірно, в Куропатах під Мінськом).

Серед військовополонених із Козельська, Старопільська й Oсташкова вціліли 448 осіб (за іншими джерелами – 395). Це ті, кого привезли до проміжного табору НКВС у Степаново-Павліщево, а потім перевезли до Грязовця.

Паралельно радянська влада провела депортацію у віддалені райони СРСР сімей загиблих. За даними НКВС, під час проведеної операції заслали приблизно 61 тис. осіб, переважно до Казахстану.

Незважаючи на незаперечні докази, досі в Росії переважають погляди представників влади про те, що не росіяни винні в Катинському злочині.

Джерело: tvp.info