Польська урядова делегація прямує до Ізраїлю. Ця інформація вже обійшла ЗМІ. Напруга зменшилася, коментатори зітхнули з полегшенням.

Доброзичливці тримають кулачки за Бартоша Ціхоцького, для якого поїздка буде однією з найскладніших місій у його дипломатичній кар’єрі. Звичайно, повернутися до стану, який був до зміни закону про Інститут національної пам’яті, буде нелегко. Відносини з Ізраїлем, єврейською діаспорою та Україною — на кожній із цих площин з’явилися серйозні проблеми. Як наслідок відносили із деякими політиками в США також погіршилися. Немає сенсу нашвидкуруч оцінювати стратегічні наслідки ситуації, що склалася навколо зміни до закону. Адже зараз є навіть ті, хто вважає, що вони будуть позитивними. Я так не думаю, але вважаю, що кожна ситуація чогось нас вчить. Може, Польщі було надто просто на міжнародній арені з 1991 р.? Можливо, їй був потрібен певний досвід, щоби не зробити наступних помилок?

Одне можна сказати точно: польська дипломатія повинна відійти від внутрішньої політики. Це в інтересах самої держави. Яцеку Чапутовичу потрібен час на щось інше, крім латання дірок. Стільки написано і сказано, як буде чудово, коли Польща засідатиме за столом ООН, який найчастіше показують світові ЗМІ. І цей час наближається. Скажімо щиро: жодній дипломатичній службі світу не йдуть на користь тижневі внутрішні політичні дебати, які залучають і навіть змушують до вибору сторони в суперечці дипломатів. Про дипломатичні аспекти польського членства у Раді безпеки ООН можна бути спокійними. Однак, оскільки протягом останніх тижнів дипломати так чи інакше були змушені брати участь у політичній колотнечі, потрібно цю ситуацію змінити. І цього разу варто долучитися політикам.

У зв’язку із роллю в ООН потрібна фактична, не лише на словах, участь Польщі в ключових обговореннях, які тривають у світі. Особливо в момент, коли тривають серйозні дискусії щодо Північної Кореї, в яких беруть участь важливі партнери Польщі. Навіть Кім Чен Ин робить спроби займатися витонченою дипломатією (charm diplomacy). А що із Польщею? Членство у Раді безпеки ООН для малих і середніх держав — це можливість показати, що вони можуть мислити глобально і співпрацювати із союзниками. А для цього потрібна не тільки група досвідчених дипломатів, а й кілька активних політиків, які розумітимуть, що це довготривала інвестиція, в якій можна отримати великі користі з невеликими вкладеннями.

Джерело: Rzeczpospolita