Журек – це типова страва, бо журек, крім Польщі, практично ніде не зустрінеш.

У Варшаві пройшов Міжнародний ярмарок гастрономії «EuroGastro». В одному з павільйонів можна було поспілкуватися з журналістом, письменником, публіцистом, кулінарним критиком і мандрівником Робертом Макловичем із Кракова.

Він добре знає Одесу, Вінницю, Київ та інші міста, де знімалися телефільми за його участі про кулінарні традиції України:

«Кухня – це один з найголовніших елементів туризму. Є, звичайно, люди, які, де б вони не були, замовляють піцу і гамбургери. Тим не менш, усе важливішою сферою туризму є кулінарія, інколи люди подорожують у конкретне місце через те, що там добра їжа. Зверніть увагу, Угорщина – це плоска країна, там немає гір, немає моря, немає спеціальних пам’яток, бо там побували турки, але, в цей же час, до цієї країни приїжджають мільйони туристів. Чому?»

Кухня і вино – це фантастичний туристичний магніт.
Кулінарний критик розповідав на столичному ярмарку про таїландську кухню, підписував щойно видану книжку про далматську (хорватську) кухню, а телесюжети робив, зокрема, і про українську, молдовську та інші кухні. Яка ж їжа йому наймиліша, найсмачніша й найкраща:

«Ой, Ви знаєте, важко сказати. Борщ із пампушками інколи буває так само досконалий, як таїландське каррі, – все це залежить від обставин і від того, де ми споживаємо їжу. Найкраща кухня – та, яка походить із землі, адже це елемент культури, місцевої тотожності.

Комунізм нас відучив і в Польщі і, особливо, в Україні, що харчування – це не дарвінізм, що ми їмо як тварини, лише для того, щоб вижити, але ж ми цим харчуванням проявляємо власну історію, тотожність. І я намагаюся підкреслювати саме це, – поєднувати кухню з культурою. Я ж не кухар, я історик».

Співрозмовник хвалить Україну, де він побував не раз: «Наприклад, Одеса – це ж пречудове кулінарне місце. А Київ має ресторани на абсолютно фантастичному рівні. Україна має усі шанси стати привабливою для туристів і шанувальників вишуканої їжі. Звичайно, необхідно поліпшити інфраструктуру, – автошляхи й готелі. Але ресторани вже є і чекають».

«Тим часом, поляки зовсім не знають української кухні», – зізнається Роберт Маклович.

«Полякам здається, що Україна – це виключно сало, каша і горілка. А в цей же час, пересічні українські кулінарні потреби вищі, ніж польські. Хоча, звичайно ж, парадокс полягає в тому, що перебування в СРСР було жахливим, але за совєтів була мультикультурність – були й грузини, вірмени, казахи та інші народи. І сьогодні у Центральній і Східній Україні (не в Галичині) ми маємо впливи кухні різних народів, і тому грузинська кухня сприймається там майже як рідна, українська, а Грузія – це ж зовсім інша культура. У Польщі такого немає, а Україна має через те ще ширший кулінарний погляд».

А як гастрономія й кулінарія розвивається в Польщі?
«Саме цією дорогою. Зверніть увагу, багато людей їздять на Мазури для того, щоб з’їсти рибу, на Підгалля – щоб з’їсти баранину. Кулінарія стала дуже важливим елементом туристичного продукту.

А крім цього, ми ж маємо євросоюзну систему регіональних делікатесів і люди їздять у регіони задля того, щоб скуштувати оригінальних місцевих продуктів. У Польщі діють і відкриваються нові кулінарні маршрути. І сьогодні ресторан з регіональною кухнею – це постріл у десятку».

Сам Маклович каже, що ресторан він відкрити не може, бо тоді не буде часу на подорожі. Але в ті українські ресторани, що відкриваються в Польщі, – ходить, бо часом має нестримне бажання з’їсти вареників чи пельменів: «Вареники або пельмені. Я знаю, що пельмені – це не українська страва, але вони в Україні популярні. Адже раніше Україна була у структурах СРСР, і національні кухні взаємно збагачувалися. Якщо я хочу спробувати ручної роботи вареники, то ходжу саме в такі ресторани».

А типові польські страви – це біґос і суп журек, який інколи подають у хлібному глечику, – чи не так?
«Журек – це типова страва, бо журек, крім Польщі, практично ніде не зустрінеш, а біґос (страва з квашеної, кислої капусти) – ні, він популярний, наприклад, і у французькій Ельзасі, який там називається Choucroute (шукрут)».

Головний кулінар країни над Віслою, який на столичному ярмарку готував віртуозні таїландські страви, каже, що вранці він з’їв лише рогалик-круасан, випив дві кави і подався у подорож з Кракова до Варшави на ярмарок гастрономії. А повертаючись із виставки, співрозмовник пообідав у сербському ресторані, що неподалік Тарчина.

Наприкінці розмови Роберт Маклович звернувся до наших слухачів:

«Перепрошую, що я не говорю українською, моя бабуся була українкою. У Польщі усі ми змішані, адже колись була Річ Посполита багатьох народів, культур і релігій. Я знаю, що вже скасували візи для українців, тому я сердечно всіх вітаю і радію, що ми тепер можемо усі разом, без отієї перешкоди – кордону, який змушує боротися за візи, подорожувати, пізнаючи одне одного. Немає кращого методу для доброго співіснування різних людей і народів, як пізнання одне одного. Ми сусіди, але так насправді мало одне одного знаємо, тож бажаю краще пізнати одне одного».

Це була розмова на Міжнародному ярмарку гастрономії «EuroGastro», який завершився у Варшаві.

Джерело: Polskie Radio dla Zagranicy