Банкноти, які друкували перші уряди новоствореної української держави, матриці, печатки, документи – все це приховувала скриня, яка під час воєнного лихоліття потрапила до Кракова, до теперішнього Національного архіву. Багато з цих речей – унікальні екземпляри, якими Україна не володіє. Частина колекції ще чекає на опрацювання.

Віднайдені у скрині матеріали походять із 1917–1922 рр. і стосуються Української Народної Республіки, яка виникла на хвилі незалежницьких настроїв, та держави, оголошеної гетьманом Павлом Скоропадським. Обидва цих державних утворення були короткотривалими – після більшовицького наступу військо й адміністрація УНР евакуювалися до Польщі. Урядові установи знайшли прихисток у Тарнуві та Ченстохові, потім також у Варшаві.

Скриня опинилася у Кракові під час німецької окупації, разом із чималим зібранням документів уряду гетьмана Симона Петлюри, привезеним сюди в січні та березні 1942 р. Гайнцом Герінгом (скоріше за все, з Українського історичного музею та з Тарнувського архіву). Документи розмістили на першому поверсі Collegium Iuridicum на вулиці Гродзькій – там їх у наступні роки окупації упорядковували та досліджували.

Коли до Кракова увійшла Червона армія, вона конфіскувала вже опрацьовані акти Міністерства закордонних справ та Міністерства казначейства. У березні 1945 р. колекцію документів разом із документацією впорядкованої її частини вивезли на схід.

Залишилася лише ця скриня. «Можливо, її вміст, наприклад, виведені з обігу банкноти та печатки, здався їм непотрібним», – розмірковує Івона Фішер, керівник IV відділу Національного архіву в Кракові.

Чотирма мовами
З одного боку зелені, з другого – помаранчево-коричневі, з намальованим у центрі тризубом – так виглядають найстаріші видобуті зі скрині банкноти, карбованці. Вони винятково цінні – особливо в цей, ювілейний для України рік (від моменту формування першого уряду минає сто років).

«Ці перші банкноти мають цікаву рису: вони чотиримовні. «Карбованець» на них написано українською, російською, польською мовами та на ідиш. Це цікавинка, але одночасно і свідчення багатокультурності Галичини», – підкреслює Івона Фішер.

Ці банкноти мали слабкий захист від підробки, їх друкували на поганому папері, без водяних знаків. Що цікаво, на нерозрізаних листах «соток» спостерігається виріз у місці, де повинен знаходитися підпис міністра фінансів. Із якої причини і хто їх зробив – невідомо.

У колекції містяться карбованці та гривні, які друкувалися трьома черговими українськими урядами, аж до 1922 р. Видно, як вони еволюціонували, змінювали графічний вигляд, отримували кращий захист.

«Тут є усі серії, які видавалися від 1917 р., що підтвердили українські дослідники. І ми маємо їх багатенько, у різних номіналах. В українських колекціях є їх кількадесят, а в нашій – тисячі. Ми маємо понад 3 тисячі «соток», понад тисячу купюр номіналом 25 карбованців і понад тисячу п’ятдесяток», – перераховує Івона Фішер.

У банківському стані
Крім банкнот, які мають сліди використання, є й такі, які так ніколи і не увійшли до обігу, і дійшли до нас через ці сто років, які пережили у «банківському стані». Вони запаковані та перев’язані шнурком, по тисячі штук. Вони вміщені в бандеролі з печатками, підписами осіб, які перераховували і завіряли конкретний пакет.

«Ми не розрізаємо такі бандеролі і зберігаємо їх у оригінальному пакуванні. Це інтегральна цілісність», – зазначає працівниця архіву.

Колекцію поповнюють інші валюти, які тоді були в обігу і належали тодішньому уряду: російські рублі (наприклад, номіналом 10 000), італійські купюри, чудово оздоблені турецькі, а також гроші, які друкувалися окремими містами, наприклад банкноти з Житомира й Одеси.

У скрині було також 28 олов’яних матриць, які використовувалися для друкування банкнот різних номіналів. Вони досить зношені – чітко видно, що їх інтенсивно використовувалися під час друку чергових партій купюр. Це також цінна частина колекції, особливо тому, що в українських колекціях таких матриць немає.

«Що цікаво, ми можемо скласти комплект, який складається з матриці, надрукованої за цим зразком банкноти та печатки, яка зображена як на грошах, так і проштампована на бандеролі», – додає Івона Фішер.

Всього печаток понад 180. Окрім урядових (наприклад, міністерства шляхів, внутрішньої торгівлі), є також печатки органів місцевої влади та інших установ (наприклад, медичні – на них нанесений скелет, і на відбитку можна було позначати, яка частина тіла потребує лікування).

Опрацюванням цієї частини колекції й атрибутацією їх із черговими урядами повинні зайнятися спеціалісти з України. Свою колекцію (яка нараховує близько 30 печаток із того періоду) вони вже каталогізували. Тепер із їх допомогою може бути створений інвентарний список українських печаток у колекціях краківського архіву.

«Із більшовицького раю»
На тарнувське походження всієї колекції вказують знайдені у скрині документи. Найважливіші урядові документи, мабуть, забрала Червона армія, а тут збереглися менш важливі з їхнього погляду офіційні та приватні документи, які ілюструють дуже різні сфери життя.

Деякі нотатки зроблено на фірмових бланках різних фірм і установ, наприклад тарнувського готелю «Bristol». Це невипадково, адже саме цей готель, розташований на вулиці Краківській, був упродовж деякого часу місцем розташування еміграційної центральної державної влади Української Народної Республіки (тут працював також і Симон Петлюра).

Частина колекції відноситься до різних товариств, які діяли у Тарнуві, наприклад Товариства української освіти (серед інших, документів були знайдені статут клубу, інвентарний список книжок із читальні та її правила, запис музичної програми і т. д.).

Є також крихти чийогось життя, свідчення воєнної долі: залізничний квиток, перепустка, прохання про видачу дозволу на виїзд до Кременця, документи на млин, довідка про статус біженця, бланки і виписані посвідчення членів Українського союзу інвалідів війни і т. п.

Серед них можна знайти особисті документи, наприклад невеликий альбом зі знімками (зокрема, із зображенням Симона Петлюри) та поштівками з Тарнува. «Пишу на добру згадку – козак Андрій», – говорить підпис на одній із них. Між картками щоденника залишилися засушені квіти.

Є також рукопис – написані українською мовою записки «з більшовицького раю» (так назвав їх автор).

«Усі ці документи ще чекають на опрацювання, чекають на дослідників, які знають українську мову, які можуть допомогти у їх розшифруванні. І хто знає, можливо, колись вдасться знайти чергову частину цієї колекції, десь у бездонних російських архівах, куди потрапило так багато забраних Червоною армією архівних документів», – підкреслює Івона Фішер.

Джерело: wyborcza.pl