«Якоїсь ночі я увійшла до Палацу й почула, що хтось співає. По-своєму, але співає. Виявилося, що це наш Андрій», – говорить під час розмови з «TVP Info» доктор Малгожата Столярська. Завдяки ній, волонтерам і людям доброї волі історія хлопця не закінчилася трагічно.

Андрієві 15 років. Коли він приїхав до Польщі, важив 13 кг. «У нього було не тільки сильне недоїдання, він вибльовував усе, що їв. Зі страхом реагував на людей, що з’являлися поруч», – розповідає доктор Столярська. Раніше хлопець мешкав у Залучанському дитячому будинку для неповносправних дітей в Україні.

Він потрапив туди після того, як його батько трагічно загинув, а хвора мама не мала змоги опікуватися ним і ще трьома дітьми. «Це було не в її силах. Андрій вимагає цілодобового нагляду. Його мама не тільки втратила чоловіка, але й жила на межі бідності. Вдома разом із ними мешкала ще бабуся. Це насправді хороша людина, але через повороти долі вона не була в змозі справитися з усім цим», – розповідає Столярська.

«Сидів у ліжечку та хитався»
Разом із кількома іншими лікарями і волонтерами Столярська регулярно їздить до України й допомагає. Відвідує дитячі будинки, лікарні, допомагає в лікуванні, привозить ліки та продукти. Умови там складні, часто не вистачає їжі та ліків, але завдяки відкритим серцям і головам деяких осіб, вдається допомогти.

Протягом однієї із таких поїздок до Залуччя доктор Столярська та інші лікарі побачили Андрія. У дитячому будинку, де він жив, перебувають 130 дітей.

«Коли ми його побачили, він сидів у ліжечку, хитався, скиглив. Важив 13 кг. Кажучи прямо, він був за крок від смерті через недоїдання, у що складно повірити.

Сусідні лікарні не знали, як йому допомогти. Ми самі протягом кількох днів давали йому залізо та інші додатки, але дійшли до висновку, що, коли ми виїдемо, ніхто не робитиме цього за нас. Андрій вимагає постійної опіки, а в цьому дитячому будинку ніхто не зможе присвятити йому стільки уваги, тому що є й інші діти», – пояснює Столярська.

«Знайшлися добрі люди»
13 вересня завдяки зусиллям польських лікарів і волонтерів фонду Гелени Пиз «Світанок життя» Андрій потрапив до Центру здоров’я матері-польки у Лодзі. За кілька днів досліджень він потрапив у Палац. Це стаціонарний хоспіс для дітей у Лодзі, який веде фонд «Гаюш». Там кожну дитину називають «принцом» або «принцесою».

«Ми були готові до того, що його лікування та перебування не фінансуватимуться Національним фондом здоров’я, тому що Андрій не є громадянином Польщі. Ми знову переконалися, що серця добрих людей відкриті. Охочих фінансово підтримати Андрія виявилося достатньо», – зазначає Анна Райська-Рутковська із фонду «Гаюш».

Хлопця одразу оточили турботою. «Ми не мали його повного діагнозу, коли він до нас потрапив. Ми знали, що у нього ДЦП, сирітська хвороба. Ми дійшли до висновку, що його сильне недоїдання пов’язане із розлукою з родиною. Така дитина не може зрозуміти, чому так сталося, чому його забрали з дому. Для нас важливо було дати йому якомога більше турботи, опіки», – говорить Столярська.

«Томатний суп і солодощі»
У новому місці Андрій повільно, крок за кроком, вчився їсти. Було непросто. «Ми почали годувати його як малу дитину. Він отримував перетерті супи, пюре, каші. Поступово його меню ставало все більш дорослим. Для нас ознакою того, що Андрій повертається до здоров’я, стало те, що він почав перебирати. Сьогодні його улюблені страви – це томатний суп і солодощі», –  розповідає Райська-Рутковська.

Протягом чотирьох місяців Андрій набрав більше 10 кг. Черговий етап боротьби за його здоров’я – це підтримка цієї ваги. В Палаці про хлопця дбає весь персонал, але його улюблена «тьотя» – пані Кароліна.

«Він дуже її полюбив. Як тільки вона є, вимагає, щоб вона тримала його на колінах, гладила. Видно, що йому дуже потрібна така ніжність і контакт», – додає Райська-Рутковська. Вона визнає, що переживала, що чергова зміна місця, а також поява поруч із ним осіб, які говорять чужою мовою, погано на нього вплине. На щастя, цього не трапилося. Андрій пустив корені у Палаці та чудово у ньому почувається.

«Хоспіс – це не місце для нього»
Андрій почав говорити й навіть співати. Він отримав спеціальний візок, яким пересувається. Щодня проходить реабілітацію. Він вже може сидіти прямо. «Якоїсь ночі я увійшла до Палацу й почула, що хтось співає. По-своєму, але співає. Виявилося, що це наш Андрій», – згадує з усмішкою Столярська. Вона визнає, що це, в першу чергу, заслуга добрих людей, які не тільки пожертвували йому свої гроші (через Інтернет вдалося зібрати більше 60 тис. злотих на його лікування та перебування у Польщі), а й свої почуття і час.

Андрієві вдалося продовжити візу ще на півроку. Він залишиться в Польщі до канікул. «Ми чудово знаємо, що хоспіс – це не те місце, де він повинен провести решту свого життя. Ми хочемо зробити усе, щоб він міг повернутися до своєї родини, мами, бабці, інших дітей. Я говорила із ними, і вони дуже цього хочуть. Нам потрібно задуматися, як їм допомогти, як зробити так, щоб в Андрія були вдома хороші умови», – пояснює Райська-Рутковська.

Поки що на нього чекає перший візит до стоматолога, тому що зуби хлопця вимагають серйозного лікування.

Джерело: tvp.info