21 квітня 1920 р у Варшаві було підписано таємну польсько-українську міжурядову угоду, яка називається Варшавською угодою Пілсудського-Петлюри. Поляки визнали незалежність України та її органів – Директорії з Симоном Петлюрою на чолі. Кордон між країнами повинен був проходити по давній межі між Росією й Австро-Угорщиною.
Польський уряд визнав існування Української Народної Республіки, відмовившись від претензій на землі, які належали Польщі до 1772 р. У своєю чергу Україна погодилася на польсько-український кордон, який проходив би по Збручу, перетинав Волинь на схід від Здолбунова, а на півночі сягав до Прип'яті. Рівне і Кременець залишалися з польської сторони. Український уряд відмовлявся від територій, розташованих на захід від лінії, визначеної в угоді.
Обидві країни зобов’язалися не укладати міжнародних угод, які шкодитимуть інтересам іншої сторони і гарантували права українського населення в Польщі й польського в Україні. Від польської сторони угоду підписав представник Міністерства закордонних справ Ян Домбський. Від української сторони документ підписував Андрій Лівицький – голова делегації, яку відправили на переговори з Польщею, що тривали з осені 1919 р.
Частиною угоди була військова конвенція від 24 квітня 1920 р., підписана українським генералом Володимиром Сінклером і найближчим соратником Юзефа Пілсудський Валерієм Славко, представником Верховного головнокомандувача. Ця угода розпочала військову співпрацю між двома країнами проти більшовицьких військ на території України. Обидві угоди були таємними, за винятком опублікованого в «Польському моніторі» акту визнання держави Українська Народна Республіка і Директорії Петлюри як українського уряду.
Джерело: niezalezna.pl
