Де закінчуються «Кордони мрій» і починаються «Тіні імперії»

Де закінчуються «Кордони мрій» і починаються «Тіні імперії»

Українська служба Польського радіо поспілкувалася із режисером нового польського документального фільму «Тіні імперії», що розповідає про складність сучасної історії пострадянських держав на фоні російського імперіалізму.

26 липня в польських кінотеатрах почали показувати документальну стрічку «Тіні імперії». Це повнометражний дебют молодого режисера Кароля Старнавського, натхненний книгою репортера та письменника Томаша Ґживачевського «Кордони мрій». Книга та фільм розповідають про складну історію пострадянських держав та їхніх жителів. Пропонуємо Вам інтерв’ю із польськими митцями.

Запитання до Томаша Ґживачевського: що спонукало Вас зацікавитися темою, пов’язаною із пострадянським простором?

Т. Ґ.: Перш за все, я думаю, що ми в Польщі все рідше дивимося на Схід, зосереджуючись в останні роки більше на Заході. Однак Польща в певному значенні є частиною Східної Європи, і ми, поляки, дуже добре знаємо, чим може, так би мовити, «пахнути» російське панування, під яким колись перебувала Річ Посполита. Тому мені здавалося надзвичайно важливим говорити про долі людей, що живуть за нашим східним кордоном. Для мене особисто таким переломним моментом стали події на Майдані, те, що назвали Революцією Гідності в Україні, потім анексія Криму і нарешті російська агресія у Східній Україні. Як репортер я відчував журналістський обов'язок розповісти світу про те, що сталося. Це стало стимулом до роботи над книгою. Я дійшов висновку, що варто розповісти не тільки про Донбас, але й про інші невизнані сепаратистські республіки, адже їх кілька: Придністров'я у Молдові, Південна Осетія, Абхазія в Грузії, Нагірний Карабах в Азербайджані. Історію людей, котрі там живуть, треба показувати світу, щоб про них не забули.

А як виглядала Ваша подорож? Як Ви шукали героїв для книжки?

Т. Ґ.: Це тільки поверхнево можна назвати подорожжю. Насправді це була поїздка на фронт, на Донбас на початку 2015 р., під час дуже гострого етапу конфлікту, згадати хоча би бої за Дебальцеве. Тут я повинен подякувати моєму колезі Давіду Вільдштайну, який був на Майдані, їздив на фронт, і погодився взяти мене з собою, хоча тоді ми не були знайомі особисто. Я дуже хотів туди поїхати, щоб побачити процес народження нового державного утворення, яке створюється ціною болю, страждань і смерті, у фронтових умовах, у гарячці жорстокого і часто безглуздого насильства.

Ви були також в Абхазії та Молдові. З якими політичними поглядами місцевого населення зіткнулися?

Т. Ґ.: У мене була можливість розмовляти з людьми з обох боків фронту: з абхазами і грузинами, з жителями Придністров’я і молдаванами. У невизнаних республіках, звичайно, можна зустрітися з проросійськими настроями, з симпатією до Росії, яка підтримує ці сепаратистські території. Однак протягом майже трьох десятиліть люди все частіше говорять: так, Росія надала нам військову допомогу, але ми відчуваємо її величезний культурний тиск. В Абхазії це видно на кожному кроці: всюди російськомовні написи, усюди чути російську мову. Навіть абхазькі вболівальники на невизнаному «чемпіонаті світу» з футболу, що проходив у їхній республіці, кричали своїй команді «Абхазія, Абхазія!» російською замість абхазького «Апсни, Апсни!» Тобто, цим людям була нібито дана незалежність, але сьогодні Росія висуває їм дуже великий рахунок у вигляді повної залежності від великого кремлівського брата, а також взаємної ненависті та пам'яті про страждання розсварених народів. Люди там не обов'язково у власних інтересах взяли в руки зброю і почали стріляти в своїх сусідів. А чим довше тривають ці конфлікти, тим більше гниють душі, отруєні ненавистю і жадобою помсти за жертв. Напевно, саме це найбільша драма жителів тих територій.

А зараз запитання до режисера Кароля Старнавського: яким був початок зйомок? Ви прочитали книжку «Кордони мрій» і відразу вирішили зняти за нею фільм?

К. С.: Початок роботи над фільмом був трохи інакшим, оскільки це Томек як автор шукав режисера і продюсера для екранізації. І він знайшов кіностудію Kadr, яка запропонувала мені зняти фільм. Ми зустрілися, щоб обговорити концепцію, адже я раніше не знімав кіно на такі теми і не співпрацював із журналістом. Я запропонував зосередитися на історіях людей, про яких Томек пише в своїй книзі, тому що мене особливо зворушує їхня доля, а політичний або геополітичний контекст залишити як фон, що не означає, що він втрачає важливість. Але як мене, так і глядачів може зачепити людська історія. Нам вдалося дійти згоди, отримати згоду на зйомки і далі ми вже йшли цим шляхом, зосередившись на героях. А Росія, її втручання, вся політика, конфлікти і так відображені в розмовах, в атмосфері. Я сподіваюся, що це цікаво.

Ким є герої Вашого фільму? Це ті ж люди, які стали героями книжки?

К. С.: У нас три головні герої. Двоє з них – ті, про яких писав Томек. Це молодий вірменин Олексій з Нагірного Карабаху, і Олександр – литовець, який зараз живе у Грузії. Олексій народився в Нагірному Карабасі в 90-ті під час першої війни, його сім'я втекла до Донецька, де оселилася і спокійно жила. Але, як відомо, війна спалахнула і там, і Олексію разом з рідними довелося повернутися назад у Карабах. А у 2016 р. у Карабасі почався новий виток конфлікту. Виходить, що цю сім'ю буквально переслідують війни. Ну і Олексій як молодий вразливий хлопець, який хоче стати музикантом, перебуває у драматичній ситуації, на роздоріжжі. Він хотів би поїхати і здійснити свою мрію, але не може залишити батьків, яких повинен захищати. Інший герой, Олександр – ветеран трьох воєн. Після Афганістану він виїхав до Грузії, під час конфлікту з Абхазією воював на боці Грузії, а у 2008 р. – проти Росії. Рідне село Олександра розташоване в Калінінградській області, він боїться туди повернутися, втратив контакт з сім’єю. Але Томек знайшов його молодшу сестру Євгенію і влаштував їм зустріч у Грузії. І про це теж розповідає наш фільм.

Чи бачите Ви якийсь вихід для цих людей?

К. С.: Думаю, те, що Олександр зустрівся з Євгенією, дає йому надію і внутрішній спокій, що він не сам у цьому світі. Навіть якщо вони більше не зустрінуться, зможуть писати один одному, спілкуватися по скайпу. У свою чергу, доля Олексія з Карабаху і його сім'ї дуже залежить від ситуації в регіоні. Але ці люди мають у собі стільки внутрішньої сили, що можуть подолати найбільші труднощі. Це вселяє надію.

Варто додати, що книга Томаша Ґживачевського невдовзі вийде в українською.

Т. Ґ: Так, книга «Кордони мрій» вже перекладена українською. В найближчі місяці вона вийде в Україні. Ми дуже сподіваємося, що наш фільм покажуть в Україні, адже це також українська історія. Так що, українські глядачі зможуть і побачити фільм «Тіні імперії», і прочитати «Кордони мрій».

Джерело: Українська служба Польського радіо