30 років свободи. У Польщі – річниця перших частково вільних виборів

30 років свободи. У Польщі – річниця перших частково вільних виборів

4 червня 1989 р. поляки пішли на вибори, де, як виявилося, висловити своє невдоволення тодішньою системою. Комуністична партія, яка з кінця Другої світової війни тримала країну на короткому повідку, похитнулася і через кілька місяців перестала існувати, хоча й розраховувала на те, що червневі вибори – результат компромісу, досягнутого за круглим столом, – продовжать її життя. Сталося інакше. Після виборчого землетрусу владу – поки не повною мірою – отримала «Солідарність», а наступні поштовхи повалили комуністичні режими по всьому регіону.

У 1988 р. ситуація в Польщі була безнадійною – країна занурювалася у все глибшу економічну кризу, а соціальна напруга загрожувала ще одним вибухом. «Солідарність», знищити яку влада не змогла під час воєнного стану, знову стала достатньо сильною, щоб з нею рахуватися. Послабшав теж тиск з боку Москви – Горбачов мав надто багато власних проблем, щоб слідкувати за всім східним блоком, як це робили його попередники.

Послаблена Польська об’єднана робітнича партія погодилася на переговори з «Солідарністю» за круглим столом. Мало хто сподівався, що 4 червня комуністи та їхні союзники з партій-супутників будуть нокаутовані.

Згідно з домовленостями з круглого столу, завіреними 7 квітня зміною Конституції Польської Народної Республіки, Польська об’єднана робітнича партія, Об’єднана селянська партія, Демократична партія і християнські угрупування мали гарантовані 65 % місць у Сеймі. На вільних виборах мали бути обрані депутати на решту 35 % місць у Сеймі та всі 100 сенаторських крісел. Як планувалося, це мало гарантувати комуністичній коаліції можливість залишитися при владі. На практиці це виявилося переломним моментом, який зруйнував комуністичну фортецю.

Опозиція, яка погодилася із результатами круглого столу, приєдналася до виборів у форму громадянського комітету «Солідарність».

Відсутність досвіду компенсувала велика активність – кандидати від «Солідарності» їздили Польщею, у містах створювалися громадянські комітети, а вся країна за кілька тижнів була заклеєна виборчими плакатами «Солідарності» і фотографіями із Лехом Валенсою. Полякам, які раніше не брали участі у вільних виборах, роздавали інструкції для голосування, а опозиція вперше отримала, хоча й обмежений, час на телебаченні і радіо. З’явилася теж «Gazeta Wyborcza», перше після воєнного стану офіційне опозиційне видання. Ще ніхто не робив нічого подібного в історії Польщі чи радянського блоку.

Порівняно з кампанією «Солідарності» владна агітація була абсолютно непривабливою. Польська об’єднана робітнича партія, яка розслабилася після багаторічної монополії на владу, знехтувала волевиявленням громадян. Довгоочікувана неділя 4 червня поклала їй кінець.

Голосування проходило без порушень, хоча опозиція побоювалася махінацій з боку влади. Але партія виявилася безсилою і, як показали результати, абсолютно позбавленою підтримки. З 299 мандатів, призначених для урядової коаліції, 4 червня їй вдалося заповнити лише три місця – у виборчій системі було зазначено, що переможець повинен отримати в округу більше половини голосів – плюс лише два зі списку із 35 осіб, у якому теж потрібно було здобути більше 50 % дійсних голосів.

Влада зазнала ще більшої поразки у виборах до Сенату, де вона не здобула жодного мандату, тоді як громадянський комітет одержав 92 місця.

У Сеймі ситуація для опозиції була ще кращою – зі 161 місця, призначеного для неї, вона змогла заповнити 160. У голосуванні участь взяли 62 % громадян – досі це рекордна явка на парламентських виборах.

Недовіра до системи не могла бути більш явною. Партія була повалена. Особливо відчутною була поразка національного списку, на якій опинилися найважливіші прізвища партії, за винятком першого секретаря Войцеха Ярузельського.

До другого туру ситуація в партії була розпачливою. Особливо важливо для неї було заповнити 33 місця з національного списку – відповідно до законодавства, ці місця мали залишитися незайнятими, що означало би, що Національна асамблея могла би вибрати президента всупереч волі партії. Нарешті, після згоди «Солідарності», було внесено зміни, а 33 місця розподілено по округах для голосування у другому турі 18 червня.

У неділю на дільницях вже не було натовпу – прийшли лише 25 % виборців. Громадянський комітет виграв останній мандат у Сеймі та сім із восьми місць у Сенаті. Польська об’єднана робітнича партія та її супутники взяли решту місць.

Таким чином було сформовано Сейм X каденції і перший після Другої світової війни Сенат. Парламент, який, за планом комуністів, мав бути ілюзією демократії, легітимізуючи систему, виявився цвяхом у труну партії. Польська Народна Республіка доживала свої останні дні. (...)

Джерело: www.tvn24.pl