Польща
«Мазурці Домбровського» – 220 років

Польському гімну «Мазурка Домбровського» виповнюється 220 років.

Із великою вірогідністю можна припустити, що, коли Юзеф Вибіцький, польський письменник і політик, компонував у липні 1797 р. свою «Пісню польських легіонів в Італії», він не міг навіть уявити, наскільки популярним стане його твір, і що через 130 років його визнають офіційним гімном відродженої Польщі.

Із часом «Пісня польських легіонів в Італії» стала відомою під назвою «Мазурка Домбровського», яка стала національною піснею поляків – народу, котрий внаслідок поділів Польщі між своїми могутніми сусідами, Австрією, Прусією та Росією, втратив власну державу. Пісня Вибіцького надихала цілі покоління поляків на боротьбу, яка в кінцевому підсумку увінчалася успіхом. Проте Мазурка Добровського теж надихала представників інших народів під час написанні їхніх національних пісень і гімнів.

До розмови про «Мазурку Домбровського» в світлі польської історії XIX ст. ми запросили історика Лукаша Собеховича з Музею історії Польщі.

– Як правило національні пісні та гімни мають прообрази. Чи у випадку «Мазурки Домбровського» можна говорити про першозразки? Часто в цьому плані називають релігійно-бойову пісню «Богородиця», а також пісню Ігнаци Красіцького «Любов до Вітчизни». Зрештою, якщо взяти до уваги обставини і час написання «Мазурки Домбровського», теж, звичайно, появляються асоціації з «Марсельєзою».
– Обставини появи «Мазурки Домбровського» дуже добре відомі. Юзеф Вибіцький, будучи другом генерала Генрика Домбровського, в липні 1797 р. прибув до Італії, до штабу Домбровського, котрий формував там польські легіони. Вибіцький, перебуваючи під враженням побаченого в таборі легіонів, написав текст маршу легіонів. Згодом пісня отримала назву «Мазурки Домровського». Тобто авторство Вибіцького є беззаперечним, але існує неточність щодо самої мелодії. Невідомо, мелодію, якої пісні взято за зразок.

Безумовно, раніше в польській музичній традиції були різні пісні, такі, як, власне, «Богородиця» чи гімн «Любов до Вітчизни». Тим не менше, раніше, до поділів Речі Посполитої, Польща не мала власного національного гімну. І взагалі не існувало такого поняття, як національний гімн. Були пісні релігійного та патріотичного характеру, які співали з нагоди різних важливих подій. Однак Польща не мала національного гімну, і, по суті, так було до 1927 р.

– Що призвело до того, що марш польських легіонів став загальнопольською піснею? Адже, якщо мова йде про початок XIX ст., польська нація буда ще в процесі формування, і шляхта та селянство почали відчувати себе єдиним народом лише наприкінці цього століття. Тим часом «Мазурка Домбровського» стала дуже популярною і з’явилися її численні переробки.
– Так, це правда. Необхідно пам’ятати, що XIX ст., тобто час, коли польська держава не існувала, коли йдеться про різного роду патріотичні і незалежницькі ініціативи, був дуже плідним. Із того періоду походить низка патріотичних пісень. Уже у міжвоєнний період, коли Польща повернула собі незалежність, в країні розгорілася велика дискусія щодо того, який із цих творів повинен стати гімном відродженої польської держави. І в 1927 р. польський Сейм прийняв рішення про те, що ним має стати «Мазурка Домбровського».

– Повертаючись до XIX ст. і періоду поділів Польщі, яким тоді було ставлення чужої влади до цієї патріотичної пісні?
– Як я вже сказав, сама «Мазурка Домбровського» виникла в липні 1797 р. в Італії, а вже через рік слова цієї пісні знали на всіх польських землях, тобто на землях під владою Австрії, Прусії та Росії. Ця пісня дуже швидко поширилася. Відомо, що в 1806 р., коли Наполеон Бонапарт на чолі французьких військ вступив до Великопольщі, мешканці Познані вітали генерала Домбровського та Юзефа Вибіцького, який його супроводжував, власне, співом цієї пісні. Як бачимо, «Мазурка Домбровського» здобувала широку популярність і саме її публічне виконання залежало від політики тої чи іншої держави. На польських землях під владою Росії, після поразки Листопадового повстання 18301831 рр., публічне виконання цієї пісні заборонили, так само, як й інших пісень відверто патріотичного характеру, за винятком богослужінь у костелах, бо там такі пісні можна було виконувати. Фактично все залежало від тої чи іншої держави, в складі якої опинилися польські землі. В Росії і Прусії «Мазурку» заборонили, але вже на польських землях під владою Австрії, в Галичині, яка мала автономію, таких заборон не було, і патріотичні пісні можна було спокійно співати.

– Гадаю варто дещо сказати про сам текст пісні Юзефа Вибіцького. Можна сказати, що тут присутні всі складові, які підносять її до рангу національного гімну. Тобто тут є і незгода з долею накинутою Польщі чужинцями, є відлуння славних діянь і, зрештою, в цій пісні міститься проект майбутнього Польщі, тобто бажання бути нацією та незалежним суб’єктом.
– Так, це правда. Найбільш відомі перші рядки («Іще Польща не згинула, Коли ми живемо»).

У первинному варіанті тексту, кінця 18 ст., були слова «Іще Польща не вмерла». Проте загалом текст «Мазурки Домбровського» не змінився, лише змінилася черговість строф і деякі слова осучаснили, проте їхній сенс зберігся.

Ви вже згадали про те, що Вибіцький повертався до героїчних діянь, зокрема йдеться про приклад гетьмана Стефана Чарнецького, героя боротьби зі шведами під час так званого шведського потопу (це 16551660 рр.). Автор також звернувся до сучасного йому прикладу, присутність якого в польському гімні багатьом видається чимось дивним, мова йде про Наполеона Бонапрта («Дав нам приклад Бонапарт, як звитяжити маємо»).

Це пов’язано з тим, що це була пісня польських легіонів, які воювали в Італії під командування Наполеона Бонапарта, котрий у той час був ще генералом.

Чергова строфа містить бачення майбутнього («Спільним кличем стануть згода й Батьківщина наша»). Іншими словами: якщо поляки об’єднаються, збройним шляхом вони зможуть здобути свободу.

– Напевно можна сказати, що «Мазурка Домбровського» в XIX ст. стала «польською Марсельєзою». Адже ця пісня стала прикладом для інших народів, які польський патріотизм і націоналізм брали собі за зразок. І напевно першим таким прикладом наслідування «Мазурки» є загальнослов’янський гімн «Гей, слов’яни!»
– Саме так. Варто пам’ятати, що загальнослов’янський гімн, як такий, утвердився серед слов’ян у 1848 р. під час Весни народів. В червні того року в Празі організовано було Слов’янський конгрес. Це було, передусім, пов’язано з тим, що європейські народи в 1848 р. охопили революційні настрої. З іншого боку, цей з’їзд пов’язаний із тим, що загальнонімецький парламент у Франкфурті-на-Майні намагався вести антислов’янську та германізаційну політику на землях Німецького союзу. І у відповідь було прийнято рішення організувати в Празі загальнослов’янський з’їзд, у якому взяли участь делегації багатьох слов’янських народів: чехи, поляки, русини, хорвати, серби та інші. На цей з’їзд також прибула невелика російська делегація.

На Слов’янському конгресі було ухвалено рішення визнати пісню «Гей, словаки!», написану в 1834 р. словацьким священиком Самуелом Томашиком загальнослов’янським гімном. Тому й замінили «Гей, словаки!» на «Гей, слов’яни!», а текст пісні «Гей, словаки!» взяли за основу гімну.

Прийнято вважати, що загальнослов’янський гімн за зразок взяв «Мазурку Домбровського», бо там є слова «Ще наша, слов’ян, мова живе». (...)

Джерело: Polskie Radio dla Zagranicy

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
У ПОЛЬЩІ ВШАНУВАЛИ ПАМ’ЯТЬ МИХАЙЛА ВЕРБИЦЬКОГО І ЖЕРТВ ТРАГЕДІЇ СЕЛА ПАВЛОКОМА
130 РОКІВ ТОМУ НАРОДИВСЯ АРТУР РУБІНШТЕЙН, ОДИН ІЗ НАЙВИДАТНІШИХ МУЗИКАНТІВ XX СТОЛІТТЯ
2017 РІК – ВАЖЛИВІ РІЧНИЦІ З ІСТОРІЇ ПОЛЬЩІ

Схожі публікації
Може виявитися, що в крипті під кафедральним костелом похована не перша, а третя дружина князя Януша Острозького – представника династії, яка володіла Тарновом. У вчених є докази.
Концерт на даху будівлі студії звукозапису Apple у Лондоні був записаний як заключна сцена фільму Let it Be режисера Майкла Ліндсі-Хогга.
Інститут національної пам’яті Польщі організовує загальнонаціональний художній конкурс для молоді «Герой на всю сотню» з нагоди столітнього ювілею польської національної валюти.
Національний центр культури (Польща) оголосив набір заявок на програму «Польсько-український обмін молоддю – 2024», у рамках якого підлітки з Польщі та України, серед них – діти біженців, які живуть у Польщі, разом реалізують проєкти, присвячені локальній історії та спадщині.
У Центрі східноєвропейських студій Варшавського університету невдовзі завершиться прийом заявок на XXXI Нагороду часопису «Przegląd Wschodni» за книги, видані у 2023 р.
Інститут Великого князівства Литовського оголосив шостий конкурс на здобуття Премії імені Юліуша Бардаха. Її надають за кандидатські дисертації, присвячені ідеям та історії Великого князівства Литовського (ВКЛ).
Парламент визначив 12 покровителів 2024 р. Як зазначила речниця Національного центру культури Йоанна Банцеровська, завдяки багатьом видатним постатям у сфері культури відбуватиметься багато цікавого.
2024-й проголошено Роком Іммануїла Канта. Таке рішення ухвалили на сесії воєводської ради Вармінсько-Мазурського воєводства.
Виставка присвячена Групі Ладося – дипломатам, які були причетні до видачі нелегальних паспортів, аби рятувати євреїв від знищення.