«Гайдамаки» разом із польським письменником Анджеєм Стасюком поклали на музику сонети Адама Міцкевича, які й сьогодні звучать напрочуд актуально.
Мода на спів (чи мелодекламування) серед українських письменників укорінилася вже давно. Юрій Андрухович видав нещодавно п’ятий альбом із вроцлавським «Карбідо», успішно концертують Сергій Жадан та «Собаки у Космосі», Юрій Іздрик із «DrumТеатром». Але якщо говорити про польських майстрів пера, то можна сказати, що Анджей Стасюк починає торувати цей шлях. Разом із українськими «Гайдамаками».
Наприкінці січня відбулася прем’єра їхнього спільного альбому «Mickiewicz-Stasiuk-Haydamaky».
«Stepy akermańskie», «Акерманські степи» – насправді з них все почалося, від «Кримських сонетів» Адама Міцкевича», – розповів Олександр Ярмола, лідер «Гайдамаків».
Олександр Ярмола: Ми почали з «Кримських сонетів», тому що це поетична збірка, яка поєднує Міцкевича та Україну, він її написав під час подорожі Україною. Тут була точка перетину, тому ми ними й почали. А далі ми пройшлися по всіх сонетах, відібрали ті, які були нам особливо цікаві. Там є «Альпухара», «Упир» (початок поеми «Дзяди»), «Редут Ордона».
Анджей Стасюк: Ідея заспівати й одягнути в музику твори Міцкевича з’явилася у «Гайдамаків». Місце в культурі Адама Міцкевича, котрого поляки називають «wieszczem», пророком, бронзові погруддя котрого стоять чи не в кожній польській школі, а пам’ятники – на центральних площах міст, нагадує ставлення українців до Тараса Шевченка: портрети Кобзаря, обов’язково з вусами, висять на почесному місці, під рушниками... Але, щоб поезія жила, її потрібно зняти з п’єдесталу. Маю надію, що ми зняли його з п’єдесталу, тому що йому це було потрібно. Поети вмирають на п’єдесталах.
Ця музика є дуже східною, місцями турецькою, татарською... Сашко ж навіть співає кримсько-татарською мовою. Тож таким чином ми зняли Міцкевича з цього постаменту, звільнили його з польських рамок, допомогли вийти з тісної провінційності, згладженості «Пана Тадеуша». І це вдалося – Міцкевич отримав степову гайдамацьку енергію. Я знав творчість «Гайдамаків» і тому більш-менш знав, якою буде музика до альбому, те, що вона буде гайдамацькою. Але я не очікував, що вона буде такою східною. А це вийшло просто неймовірно! Цей гурт має величезну силу. Вони, повторюся, неймовірні! Кожна пісня є іншою за характером, водночас альбом становить цілісність.
Можливо, для цього потрібною була ця дистанція, відстань, із якою до Міцкевича підійшли «Гайдамаки». Для них він не національний пророк, а цікавий поет.
Олександр Ярмола: Міцкевич у Польщі стоїть на п’єдесталі, а для українців – це щось нове. Тому нам було цікаво (працювати з його творчістю, – ред.). Хочу сказати, що це сучасний поет. Тому, крім того, що він стоїть на п’єдесталі, це цікава поезія, яку цікаво читати.
До того ж, додає Олександр Ярмола, поезію Міцкевича можна читати через призму актуальних подій. «Редут Ордона» – це вірш Міцкевича про оборону Варшави від російського війська під час листопадового повстання 1831 р. В альбомі «Mickiewicz-Stasiuk-Haydamaky» він звучить як списаний із сьогоднішніх подій.
Олександр Ярмола: Цей твір дуже переплітається з тим, що зараз відбувається в Україні, тому ми його вибрали і зробили для нього напружене, рокове аранжування.
Анджей Стастюк: Тому ми й записали цю пісню. Це «Гайдамаки» вирішили записати трек на вірш Адама Міцкевича. Я спочатку був дещо здивований. «А чого це ми якісь воєнні пісні маємо співати», – питав їх. Але тепер, знаєте, я вважаю, що ця пісня є найкращою. У цьому творі є справжня сила, неймовірна енергія й актуальність. Хлопці співали цю пісню так, ніби знаходилися на фронті. Це було чути, як вони входять в атмосферу вірша, як вливаються в нього своєю музикою.
Щоб записати «Акерманські степи», Гайдамаки поїхали в український степ, потім був Воловєц у Низькому Бескиді, де мешкає Анджей Стасюк. Згодом – робота у студії в Горлицях. Ну, а потім Стасюк приїхав до Києва. А чому Анджей Стасюк?
Олександр Ярмола: Ми шукали, з ким співпрацювати в Польщі, нас познайомили з Анджеєм. Анджей – літератор, він як ніхто може репрезентувати польську літературу, поезію. Анджей давно захоплювався рок-музикою і йому було цікаво поексперементувати з якоюсь групою. Він сприйняв пропозицію дуже позитивно. Відразу спрацювала творча хімія, ми працювали із задоволенням.
Альбом «Mickiewicz-Stasiuk-Haydamaky» – тримовний, тут, окрім польської та української, звучить кримсько-татарська мова. Записали його митці з Польщі та України. З’являється диск у непростий час для польсько-українських взаємовідносин.
Анджей Стасюк: Він не засипле усіх ровів, але, може, принаймні стримає подальше викопування. Те, що зараз відбувається у Польщі, цей антиукраїнізм з боку поляків є настільки бездумним... Маю надію, що наш альбом стане таким собі камінцем, який зробить ці рови мілкішими. У цьому проекті маємо Міцкевича, отже, польські націоналісти не можуть причепитися, але, з другого боку, маємо «Гайдамаків», тобто таку собі провокацію для націоналістів. Ми це усвідомлюємо, і це мене дуже тішить. Я б назвав цей альбом політичним жестом.
Олександр Ярмола: Зараз відбувається багато політики, політичної маніпуляції, без якої було би набагато краще. Цей альбом створювався в атмосфері нагнітання штучної політичної кризи між Польщею та Україною. А сам альбом зроблений у дусі дружби між українцями і поляками. Я особисто дуже поважаю зусилля Яна Павла ІІ у напрямку наближення наших народів. Не сприймаю те, що відбувається зараз. Я вважаю, що це якась тимчасова хвороба.
Спілкувалася Яна Стемпнєвич
Джерело: Polskie radio dla zagranicy