Через пандемію парафії втратили фінансову стабільність

Через пандемію парафії втратили фінансову стабільність

Основою утримання душпастирських осередків є добровільні пожертви під час богослужінь, але їх не вносять уже півтора місяці.

Пандемія коронавірусу, яка вдарила по всіх сферах життя, завдала дошкульних збитків і фінансам церков, від парафії і єпархій до Конференції єпископату Польщі і Ватикану включно.

«Всі витрати, пов’язані з функціонуванням парафій, я зараз покриваю із власних заощаджень. Фінансові зобов’язання я зможу більш-менш покривати ще три місяці і задумуюсь, що буде далі», – говорить отець Кшиштоф Гонет, парох сільської парафії Міхальчев у Варшавській архідієцезії.

«Так важко ще не було ніколи. Поки мені вдається сплачувати всі рахунки більш-менш у нормальному режимі, але гроші вже закінчуються. Крім парафіяльного храму, в мене на балансі ще три менших філіальних костели. Дійсно важко», – додає отець Марек Тупровіч, парох в місті Устшикі-Гурне.

Фінансові проблеми має майже кожна з понад 10 тис. польських парафій, а також монастирі, чернечі храми. Священники не мають грошей на зарплату органістам, захристиянам. Не вистачає грошей і на сплату рахунків.

«Зібрані під час богослужінь гроші – це основа утримання кожної парафії. Цих грошей священник не має права брати на жодні власні витрати. Цими грошима ми оплачували всі рахунки, пов’язані з утриманням храмів, і зарплати. Вже шість тижнів ми звершуємо богослужіння при пустих лавках, тож грошей немає», – пояснює отець Гонет.

Духовенство не приховує, що Великодній період і травень, коли в парафіях відбувається Перше Причастя, сприяють відчутним фінансовим надходженням. Людей у костелах більше і вони більш жертовні. З грошей, зібраних у цей період, можна щось відкласти на важчі часи. Однак у ці свята людей у костелах не було, а причастя перенесли на осінь.

«У нас грошей завжди більше влітку, коли люди приїжджають на відпустку в гори, але, як буде цього року, невідомо, – каже отець Тупровіч, котрий в Устшиках утримує реколекційний будинок і з доходів, які той приносить, утримує парафію. – Тепер дім стоїть пусткою. Уряд, щоправда, говорить, що туризм невдовзі запуститься, проте точно не в такій мірі як до пандемії».

Утримання парафії – це лише одна сторона медалі. Основним доходом для священників, які не викладають у навчальних закладах, є пожертви, коли віряни замовляють меси, шлюби, хрещення, похорони. Але всі ці богослужіння теж зараз не проводяться. Це означає фінансові втрати не лише для священнослужителя, але й для персоналу парафії. Органісти отримують зарплату із пожертв, які збере священник, а те, що вони отримують за шлюб, хрещення чи похорон, є для них премією.

«Я ще в непоганій ситуації, бо викладаю релігію у школі. Багато моїх колег таких доходів не мають. Зараз шлюби не відбуваються, похорони обмежені тільки до обрядів на кладовищі, тож органіст став непотрібним. Із того, що я чув, багато моїх колег пішли у відпустку за власний рахунок», – розповідає Ян Бучинський, органіст парафії Святого Казимира в Прушкові.

Відсутність грошей у священників означає скорочення надходжень до дієцезій. Кожен священник частину отриманих коштів переказує в курію. За ці гроші утримують семінарію, служби курії, єпископський суд і т. п. Деякі єпископи частково звільнили парафії від цих оплат, дехто навіть повністю. Частина цих коштів іде на фінансування єпископату та на Ватикан.

«Церковні фінанси – це система сполучених посудин. Треба пам’ятати про те, що насправді Церква утримується виключно з пожертв тих, хто до неї ходить. Останні дані засвідчили, що щонеділі це роблять близько 40 % вірних. А тепер навіть їх немає», – підбиває підсумки священник із Познані.

Джерело: rp.pl