Польща і світ
Не перша російська екскурсія польських журналістів

Група журналістів із Польщі, зокрема Агнєшка Півар із «Myśl Polska», відвідала на початку травня Москву та Санкт-Петербург, а їхню поїздку профінансував Фонд підтримки громадської дипломатії імені Олександра Горчакова. Про це повідомляє портал Wpolityce.pl. Це не перша така поїздка. Як розповіла кілька місяців тому «Gazeta Polska», фонд Горчакова організував для польських журналістів екскурсію також у вересні 2017 р. В її результаті було опубліковано статті на вихваляння Росії та Чечні, де керують люди Путіна.

Обидві поїздки пов’язані не тільки з Фондом Горчакова, але й з особою Леоніда Свірідова – прокремлівського кореспондента, який наприкінці 2015 р. був змушений залишити Польщу. Він супроводжував польських журналістів під час травневого перебування у Санкт-Петербурзі та протягом описаної в «Gazeta Polska» поїздки на Північний Кавказ, яка була організована у вересні 2017 р. російським Фондом громадської дипломатії імені Олександра Горчакова.

Як писала «Gazeta Polska», деякі польські журналісти спершу прилетіли до Москви, а потім вирушили на Північний Кавказ до мінеральних вод. Потім вони поїхали до П’ятигорська, де зустрілися з викладачами та студентами кафедри журналістики місцевого університету. Нарешті вони відвідали Кабардино-Балкарію, Північну Осетію, Беслан, Інгушетію та Чечню. В останньому місці вони зустрілися «з представниками державних органів Чечні та наукового товариства, головами громадських організацій, а також із їхніми російськими колегами», – повідомляє прес-служба фонду Горчакова. Прес-поїздка польських журналістів пройшла під патронатом Міністерства молоді Чеченської республіки. А Чечнею керує Рамзан Кадиров – безжальний кат, що служить Володимиру Путіну.

Від лівих до правих

У подорож із фондом Горчакова в середині вересня 2017 р. вирушили, зокрема, блогер «Sputnik Polska» Александр Квасьнєвський (не плутати з екс-президентом Польщі), Агнєшка Волк-Ланєвска («NIE»), Кшиштоф Подгурський (торунський активість «Союзу лівих демократів», публіцист «Dziennik Trybuna»), Зофія Бомбчинська-Єльонек (портал «Głos Rosji», в Інституті національної пам’яті збереглися документи щодо неї під назвою «Папка адміністратора контактної квартири ім’я контакту «Альма») й Агнєшка Півар («Myśl Polska», konserwatyzm.pl, «Opcja na prawo», раніше секретар Асоціації католицьких журналістів). Їх супроводжував Леонід Свірідов – відомий російський кореспондент, скоріше пропагандист, якого у 2015 р. МЗС Польщі позбавило акредитації в Польщі (його документи свідчать про те, що він загрожував безпеці держави; раніше з тієї ж причини був змушений залишити Чехію).

Невдовзі після виїзду як на лівих, комуністичних, так і на правих, націоналістично-консервативних, порталах з’явилися повні ентузіазму звіти її учасників.

Редактор Подгурський почав свою статтю так: «Разом із групою польських «виклятих журналістів», тобто тих, хто на відміну від надійних слуг головної течії лишається вільним від обсесивної русофобії, представляючи журнал «Dziennik Trybuna», у вересні я подорожував Північним Кавказом».

Кадирівська Чечня, на думку Подгурського, – це справжній рай на землі.

«Нашпиговані негативною пропагандою головних засобів масової інформації, що представляють Чечню як територію беззаконня, терору, на чолі якого стоїть «кривавий посіпака Кремля» Рамзан Кадиров, сповнені журналістської цікавості ми очікували зіткнення цієї інформації з реальністю», – писав він. Тим часом, через «сильне обмеження продажу алкоголю та драконівську боротьбу з наркоманією проблеми наркозалежності та алкоголізму в Чечні практично немає. Молодь масово займається спортом, не ширяється, не «лікується» спиртним від депресії», – захоплювався журналіст.

Немає гендеру та польських яблук

Агнєшку Півар, яка минулого року представляла в Музеї незалежності фільм «Катинський рейд – слідами пам’яті», у Чечні Кадирова захопило дещо інше: «Тут не говорять про гендерну ідеологію, немає агресивних феміністок, жіночних чоловіків, рухів ЛГБТ та інших подібних відхилень. Я була там надто мало, щоб побачити повсякденне життя, але цього було достатньо, щоб отримати деякі порівняння з Європою. Чеченські чоловіки сильні, дуже чоловічні, добре збудовані та вдягнені так, як мають бути вдягнені чоловіки».

Є ще одна думка: «[...] так багато поляків не можуть оцінити правоту Кадирова, який просто хотів врятувати свій народ і дати йому можливість для мирного розвитку».

У свою чергу, блогер Кваснєвський помітив після повернення з поїздки таке: «Ще кілька років санкцій і російські яблука будуть конкурувати на світових ринках із польськими, а автори лозунга «Їжмо яблука на зло Путіну» повинні запасти від сорому землю. [...] Якщо європейсько-американські «жертви» синтетичних продуктів ще не зовсім втратили відчуття смаку, я рекомендую кулінарну подорож до описаного регіону».

У поетичні описи «зелено-жовтих полів» він вплів статистичні роздуми, ніби переписані із пропагандистської брошури: «Долаючи шлях із П’ятигорська до Нальчика, вже не дивуєшся, чому у 2016 р. у Росії зібрали 120,7 млн тонн зерна, а у 2017 р. очікується збір 125–130 млн тонн зернових, зокрема 77–80 млн тонн пшениці, 18 млн тонн ячменю та 15 млн тонн кукурудзи».

Потяг дружби

«Туристи» віддячили не тільки звітами для польських читачів, відповідні повідомлення надійшли також до громадян Росії. Претекстом для цього стала вже згадана зустріч із місцевими науковцями в П’ятигорську. У російських ЗМІ йому було присвячено обширний опис, із якого можна довідатися, як польські журналісти відповідали на запитання про «непривітне, часом навіть вороже ставлення Варшави до Росії». Російські читачі прочитали, зокрема, що, за даними польських журналістів, «переважна більшість польського суспільства не схвалює антиросійських дій керівництва чинного уряду, його підтримки санкцій проти Росії або польської антиросійської зовнішньої політики».

Редактор Подгурський із «Трибуни» пояснював росіянам: «За часів Радянського Союзу було багато контактів. Їздив «Потяг дружби». Це давало можливість будувати реальні, дружні відносини».

Він додав, що польська влада «обмежує можливості міжособистісного спілкування польської та російської молоді». Натомість Зофія Бомбчинська-Єльонек пояснювала в російських ЗМІ: «Впродовж десятирічь у польських підручниках історії Російська імперія, зокрема цариця Катерина II, зображувалася як головний ініціатор поділів Речі Посполитої, а отже, головний ворог Польщі. Ніхто не намагається передати учням історичну правду про те, що справжнім ініціатором знищення польської державності був король Пруссії Фрідріх II».

Хто стоїть за фондом Горчакова

Хто стоїть за Російським фондом громадської дипломатії імені Олександра Горчакова, який оплатив польським журналістам поїздку? Ця організація, що базується в Москві, була створена 2 лютого 2010 р. указом тодішнього російського президента Дмитра Медведєва. В опікунській раді фонду засідають міністр закордонних справ Росії та колишній радянський дипломат Сергій Лавров, президент «Лукойла» Вагіт Алекперов, колишній глава МЗС Ігор Іванов, колишній прем’єр-міністр і колишній голова служби зовнішньої розвідки Євген Примаков (колишній службовець КДБ), заступник прем’єр-міністра Сергій Приходько (дипломат СРСР), голова «Транснєфті» та колишній агент КДБ у НДР Микола Токарєв, ректор МГІМО Анатолій Торкунов, права рука Путіна Юрій Ушаков (це із ним перед Смоленською катастрофою зустрічався в московському ресторані Томаш Арабський), колишній представник КДБ Сергій Чемєзов (його компанія керувала підприємствами, що ремонтували двигуни Туполева перед трагедією у Смоленську), один із найбагатших росіян Олексій Мордашова (голова «Сєвєрсталі») та кілька інших російських олігархів.

У правлінні фонду Горчакова ми знайдемо також добре відомого в Польщі Леоніда Драчевського, російського посла у Варшаві кінця 90-х, та міністра закордонних справ СРСР Олександра Бєссмєртних.

Джерело: Niezależna

Схожі публікації
Голова комітету з закордонних справ Сейму РП Павел Коваль наголосив, що контакти з МЗС мають бути основним обов’язком посла РФ у Варшаві.
Анджей Почобут – журналіст, активіст польської меншини в Білорусі – є одним із півтори тисячі політв’язнів лукашенківського режиму. 
Організатори протестів заявили, що блокування кордону вони припиняють у зв’язку з прийдешніми Великодніми святами.
Головні дипломати країн V4 погоджуються з необхідністю збереження каналів зв’язку з Росією, але не всі готові зустрітися з міністром закордонних справ РФ.
Уже в липні російські активи, заморожені країнами Євросоюзу, Україна зможе використовувати для озброєння своєї армії.
У Варшаві відбулася зустріч очільників польської та литовської дипломатії. Радослав Сікорський і Габріелюс Ландсбергіс висловилися за зрівняння санкцій проти Росії та Білорусі.
На початку грудня МОК вирішив, що росіяни та білоруси, які пройшли кваліфікацію на ігри в Парижі, будуть допущені до змагань як нейтральні спортсмени, без прапорів, емблем і гімнів.
Очільник польської дипломатії вважає, що заморожені російські активи краще витрачати на запобігання наслідкам агресії, на захист України, а не на її відновлення.
Якби вибори президента РФ проходили цілком демократично, Путін усе одно переміг би з першої спроби з величезною перевагою. Так вважає автор статті в газеті Puls Biznesu.