77 років тому в’язні «Аушвіцу», Казімеж Пєховський, Евгеніуш Бендера, Станіслав Ястер і Юзеф Лемпарт, переодягнувшись у мундири СС, втекли викраденим автомобілем із німецького концтабору. Це одна із найбільш зухвалих втеч в історії табору. В’язні дісталися на волю 20 червня 1942 р.
Ініціаторами втечі були Пєховський і Бендера. Перший із них разом із Ястером працював у одному із складів Hauptwirtschaftslager, які займалися забезпеченням СС. Склади розташовувалися біля табору «Аушвіц-І». Бендера, за освітою слюсар, а також Лемпарт, монах із Вадовіце, працювали у гаражах неподалік складів. У травні 1942 р. Бендера дізнався, що він потрапив у списки в газову камеру. Втеча була єдиним шансом. Він поділився своїми думками з товаришем Казімежом Пєховським.
«Я знав, що втеча з центрального табору абсолютно неможлива, і я про це навіть говорити з ним не хотів. Він насідав на мене три дні. Йому було відомо, що я знав німецьку. Врешті я погодився», – розповідав у 2012 р. Пєховський в інтерв’ю освітньому порталу Інституту національної пам’яті Польщі pamiec.pl.
Бендера запланував, що викраде автомобіль керівника табору. Їм потрібні ще були мундири СС, аби в перевдягнутися. Їх можна було викрасти зі складів забезпечення Hauptwirtschaftslager. В’язні вирішили тікати 20 червня; це була субота, і після полудня есесівці думали вже тільки про відпочинок на вихідних. Пєховський довго розмірковував, як втекти так, щоби німці не помстилися за це каральною операцією іншим в’язням. За кожного втікача німці вбивали 10 осіб.
«Врешті нам сяйнуло: треба створити фальшиву робочу команду. Якщо втече команда – не буде кого карати. На території табору всякі перевезення здійснювалися людською упряжкою, так званою Rollwagenkommando (тягловою командою), найменше в них могло входити чотири особи», – згадував Пєховський.
Тож потрібно було набрати ще дві особи. Бендера завербував Лемпарта. Пєховському, зі страху перед репресіями, відмовили два в’язні. Погодився Ястер.
У суботу після роботи в’язнів привезли до табору. Тоді вони розпочали власну операцію. Взяли візок і потягли його до головної брами з написом «Arbeit macht frei».
«Я – з жовтою пов’язкою vorarbeiter (бригадира). Доповідаю: «Тяглова команда, бригадир 918 і троє в’язнів». Попри те, що голови в нас були побриті, зі страху волосся нам дибки стало. На щастя, лопух-есесівець не перевірив у книзі, чи наша команда існує. Він нас пропустив», – згадував Пєховський.
Втікачі пройшли до складу і там взяли мундири і зброю. Пєховський, який знав німецьку мову, одягнув офіцерський мундир, інші мали нижчі звання. Бендера вивів із гаража автомобіль Steyer 220 і під’їхав під склад. Вийшов з авто, віддав честь і відрапортував. «Його побачив охоронець на вежі, але не відреагував. Я був уже в мундирі СС», – розповідав Пєховський.
Втікачі сховали зброю у багажнику, сіли в автомобіль і рушили. За першим поворотом їм віддав честь есесівець, думаючи, що бачить перед собою справжнього офіцера.
«Однією рукою він тримав велосипеда, другою – палив цигарку. Як побачив нас, то кинув цигарку і лапу скинув догори – хайль Гітлер! Гєнек (Евгеніуш) тоді сказав: «Бачиш, Казьо, якось воно йде (…). Трохи далі вже ішли двоє. Вони побачили наш автомобіль – і знов хайль Гітлер. Це нас смішило», – сказав Казімеж Пєховський у документальному фільмі «Утікач».
Останньою перепоною на шляху до свободи були охоронці і шлагбаум наприкінці дороги, яка йшла від табору. Охоронець його не підіймав.
«Тоді я подумав, що це все. Подумки попрощався з мамою. І тут мене як ззаду тріснуть по спині. Чую ззаду як шипить голос Юзефа: «Казьо! Зроби щось». Це привело мене до тями. Я вже бачу – шлагбаум близько. Відкриваю праві дверцята і так, аби було видно, кажу до «підлеглих»: «Що за неподобство! Покидьку такий-сякий, ти що, заснув там? Відкривай цей шлагбаум, а то я тебе зараз пробуджу!» Есесівець підскочив. Піднявся вгору шлагбаум. Гєнек увімкнув першу передачу і ми їдемо вперед. Свобода!» – згадував Пєховський.
Комендатура табору розіслала всюди інформацію про розшук небезпечних злочинців. Після втечі у блок 11 посадили німця Курта Пахаля, якого гестапо запідозрило в допомозі втікачам. Його прирекли на голодну смерть. Також німці вбили матір Лемпарта та батьків Ястера. Проте для в’язнів у таборі втеча стала подією, яка морально їх укріпила.
Втеча відбулася з відома одного з очільників табірного руху опору Вітольда Пілецького, який добровільно потрапив у «Аушвіц», щоб організувати там підпілля. Через Ястера він передав рапорт командуванню Армії Крайової.
Ястер не пережив війни. Помилково звинувачений у агентурній діяльності на користь Гестапо, його розстріляли підпільники в 1943 р. Інші вижили. Евгеніуш Бендера помер у 1980-х роках у Варшаві. Юзеф Лемпарт покинув монастир, одружився. Загинув у автокатастрофі в 1971 р. Казімеж Пеховський помер у грудні 2017 р.
В історії табору «Аушвіц» спроби втечі здійснили щонайменше 802 особи. Найбільше було поляків, щонайменше 396 осіб. Втеча вдалася 144. Більшість із них пережила війну. Німці застрілили під час втечі або затримали пізніше 327 осіб. Доля 331 залишилася невідомою.
Джерело: niezalezna.pl